26 Липня 2018 року

Переваги приватного виконання: міф чи реальність?

Михайло Гончаров, старший партнер АБ «Дроздова та партнери», спеціально для «Юридичної практики»

Порядок виконання судових рішень в Україні врегульовано законами «Про виконавче провадження» та «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». На підставі цих актів було реформовано систему виконання рішень та запроваджено новий інститут, на який покладається чимало сподівань – приватних виконавців.

Дійсно, за оцінками деяких фахівців відсоток виконаних у примусовому порядку судових рішень протягом останніх років залишався критично низьким – близько 20%. При цьому, лише 1% судових рішень виконувався в Україні в добровільному порядку, що говорить про низьку правову культуру наших громадян, які звикли жартувати, що «борги повертають лише боягузи». Так чи інакше, запровадження інституту приватного виконання було чи не останнім шансом на позитивні зміни для реалізації правосуддя в Україні та невід’ємною частиною судової реформи.

Протягом багатьох останніх років в Мінюсті аналізували цю реформу на прикладі європейських країн та відважились на цей крок лише зараз – коли зрозуміли, що держава не зможе самостійно впоратись з тим об’ємом виконавчих документів, які кожен день надходять до органів ДВС.

Які ж причини впливають на низький відсоток завершених виконавчих проваджень? По-перше, однією з причин системного невиконанння судових рішень та рішень інших владних органів в Україні є відсутність реального механізму захисту кредиторами своїх майнових прав. Адже сховати боржнику своє майно – перевести його на баланс іншої юридичної особи чи зареєструвати на іншу людину значно легше, аніж виявити цей майно виконавцю та звернути на нього стягнення. Законодавство про виконавче провадження, на думку деяких фахівців, завжди мало певні переваги в балансі прав між стягувачем та боржником на користь останнього.

Іншою причиною невиконання рішень є надмірне навантаження державних виконавців, що в деяких відділах ДВС сягає близько 6-8 сотень нових проваджень в місяць! При такому обсязі роботи виконавець просто фізично не може приділити належну увагу кожній справі. Відтак, деякі рішення про стягнення боргу можуть перебувати в провадженні роками, поки стягувач не постукає в двері виконавця й не поцікавиться: «що там з моїм виконавчим листом?». Але й це не завжди спрацьовує, адже система контролю за діяльністю державних виконавців функціонує також неефективно – стягувач або боржник скаржаться у вищестоящий орган ДВС, а той, в свою чергу, готує стандартну «відписку» чи перенаправляє скаргу виконавцю, на якого, власне, й скаржаться. Таким чином, в державній виконавчій службі відбувається бюрократичний круговорот документів, який насправді не вирішує жодних проблем.

Зважаючи на те, що захистити свою власність або повернути борг в Україні досить складно, не поспішають із інвестуванням в національну економіку й іноземні бізнесмени. Адже навіть в разі перемоги в суді, жодних гарантій на повернення вкладених інвестиції немає. На перешкоді можуть виникнути й численні мораторії та обмеження на реалізацію певного майна чи типу підприємств.

Наразі, формується новий інститут приватного виконання рішень, якому держава частково делегувала свої функції кінцевого етапу реалізації правосуддя, залишивши в своїй «монополії» лише окремі категорії виконавчих документів. Сьогодні в Україні вже сертифіковано біля 100 осіб, що встигли на конкурсній основі скласти відповідний іспит й підтвердили свою професійність виконувати судові рішення різної складності.

Серед правознавців існує побоювання, що запровадження такого інституту прирівнюється до легалізації колекторів. Адже за приватними виконавцями, як і за їх державними колегами, потрібен фаховий моніторинг. Втім, Мін’юст запевняє, що встановив належні рамки контролю за діяльністю приватних виконавців і це не зумовить підвищення можливості рейдерських атак на бізнес. Саме з цих причин, напевно, Мінюст і не поспішає масово видавати свідоцтва новим приватним виконавцям, детально досліджуючи роботу тих, кому вже випала честь стати першопрохідцями нової професії.

Не варто нехтувати й міжнародним досвідом, який аналізує перспективи цього інституту в наших реаліях. Якщо звернутись до практики виконання рішень за кордоном, то можна дізнатися, що запровадивши цей інститут у Болгарії, Чехії, Грузії, Литві та Польщі, ефективно діє змішана система виконання судових рішень, де досить ефективно державні виконавці пліч о пліч співпрацюють з приватними. Певною мірою Україна запозичила здебільшого досвід саме Болгарії. Там прослідковувалася ситуація подібна Україні: система виконавчого провадження була надмірнo завaнтажена і цей метод приніс користь – виконуваність справ перевищувала 70%!

Сьогодні Україна створила належні умови для реалізації ефективного функціонування цього інституту, використавши іноземний досвід та обравши європейську модель виконання рішень.

На відміну від державного виконавця, його приватний колега вкрай мотивований якомога скоріше реалізувати винесене на користь стягувача рішення, оскільки одержує винагороду у розмірі 10% лише у разі успішного стягнення. Крім цього, у разі фактичного виконання в повному обсязі справи, розмір винагороди становить дві мінімальні заробітні плати. Якщо боржником є фізична особа, якщо ж юридична особа, – то у розмірі 4 мінімальних заробітних плат. Але, при цьому, вимоги, що встановлюються до приватних виконавців, більш суворі аніж до державних.

Отже, в чому основні переваги приватних виконавців перед державними? Вони, на мою думку, є в наступному:

  1. Оптимізація ефективності виконання рішень у розумні строки.
  2. Мінімізація зловживання службовим становищем, адже відомі сумні випадки, коли державні виконавці, щоб взятися до справи, вимагають від стягувачів певну додаткову “винагороду”.
  3. Повна фіксація процесуальних дій в автоматизованій системі, тобто своєрідна база даних усіх справ у рамках виконавчого провадження.
  4. Спрощена процедура виконання судових рішень завдяки електронній системі документів.
  5. Можливість повноцінного використання бази даних максимально наявних реєстрів, що дозволяє дізнатися про стан майбутнього клієнта або інвестора.
  6. Матеріальна зацікавленість приватних виконавців у позитивному виконанні судових рішень, яка полягає в оплаті офіційної винагороди.
  7. Можливість приватному виконавцю за певних законодавчих умов прийняти до виконання судові рішення минулих років у разі їх невиконання державними виконавцями. І не лише у межах території району, де знаходиться відділ державної виконавчої служби, а взагалі і з інших регіонів.

Отже, вбачаємо ефективність у передачі судових рішень для їх подальшого виконання саме приватним виконавцям. Така акція буде, безумовно, спрямована лише на поновлення прав та інтересів клієнта, уникнення ним зайвого морального чи матеріального клопоту щодо намагання контролювати роботу державного виконавця по виконанню рішення суду.