23 Травня 2019 року

Не тримання під вартою, а особисте зобов’язання: «Дроздова та партнери» переконали суд у відсутності достатніх ризиків для застосування найбільш суворого запобіжного заходу

Для застосування запобіжного заходу у сторони обвинувачення має бути не лише обґрунтована підозра у вчиненні злочину, але й вагомі аргументи того, що особа буде ухилятися від процесуальних обов’язків або вчиняти інші порушення.

Дієвість цієї норми частини 2 ст. 177 КПК довела на практиці команда АБ «Дроздова та партнери». Адвокати переконали суд у можливості обмежитися застосуванням найбільш м’якого запобіжного заходу – особистого зобов’язання, попри те, що прокуратура вимагала тримання під вартою.

Столична прокуратура закидала чоловікові вчинення цілого «букету» злочинів: створення злочинної організації (ст. 255 КК), шахрайство (ст. 190 КК), незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару (ст. 229 КК), підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів (ст. 358 КК). При цьому правоохоронці додатково кваліфікували дії за ст. 28 КК як вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією.

«Тому не дивно, що при вирішенні у суді питання застосування запобіжного заходу сторона обвинувачення розраховувала на тримання нашого клієнта під вартою протягом усього часу розслідування, – прокоментував обставини справи адвокат Тарас Герелюк. – Але не так сталося, як гадалося… Ми переконливо показали в суді відсутність достатніх підстав».

Відповідно до ст.ст. 177, 183, 194 Кримінального процесуального кодексу метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Тримання під вартою, як винятковий запобіжний захід, може бути застосований виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам.

Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

«Іншими словами, лише підозра (яка також має бути обгрунтована), а також тяжкість покарання, що загрожує людині у перспективі, не є достатніми для застосування судом запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, – зауважив Т.Герелюк. – І в даному випадку вирішальною стала активна позиція захисту, спрямована на повне з’ясування усіх обставин, що довели необгрунтованість надто жорстких вимог прокуратури».

У підсумку суд залишив клопотання прокурора без задоволення, застосувавши до особи запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання.

«Звісно, обрання судом найбільш м’якого із можливих запобіжних заходів є лише тактичною перемогою сторони захисту. Основні наші зусилля у цьому провадженні – попереду. Але той факт, що людина залишилася на свободі, дає надію на позитивне завершення процесу, – зауважила директор АБ «Дроздова та партнери» Олена Дроздова. – Не є таємницею, тримання підозрюваного під вартою стає для слідчого фактично засобом психологічного тиску, який сприяє (на його думку) швидкому розслідуванню злочину. Обмежена у можливостях та звичках, людина стає більш поступливою: вона ладна погодитись навіть із тим, чого не вчиняла, лише щоб швидше позбутися невизначеності».