19 Липня 2019 року

Примусова хімічна кастрація педофілів: що не так із новим законом, – дослідила Олена Дроздова

Олена Дроздова, директор АБ «Дроздова та партнери», спеціально для «Закон і Бізнес»

На хвилі передвиборчої агітації Верховна Рада прийняла Закон, який впроваджує примусову хімічну кастрацію за зґвалтування особи, яка не досягла 14 років. Але благі наміри протидіяти сексуальним злочинам порушують і Конституцію і міжнародні зобов’язання України.

Новели нашвидкоруч

Незважаючи на численні протиріччя і помилки в юридичній техніці, вказані Головним науково-експертним управлінням Апарату ВР до проекту Закону №6449, 11 липня депутати ухвалили за основу та в цілому Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за злочини, вчинені щодо малолітньої чи малолітнього, неповнолітньої чи неповнолітнього та особи, яка не досягла статевої зрілості». При цьому на обговорення ідеї та голосування їм знадобилося 7 хвилин – саме стільки часу минуло від початку розгляду документу за скороченою процедурою до прийняття остаточного рішення 247 голосами народних обранців.

Закон запроваджує хімічну кастрацію, публічний реєстр осіб, засуджених за статеві злочини щодо неповнолітніх, а також пожиттєвий адміністративний нагляд за відповідною категорією засуджених осіб, звільнених з місць позбавлення волі. І хоча зауваження з правового боку існують до всіх цих новел, найбільше занепокоєння юристів викликає поява у Кримінальному кодексі додаткового виду покарання.

Отже, у разі підписання закону Президентом, примусова хімічна кастрація застосовуватиметься додатково до позбавлення волі щодо особи, яка вчинила дії сексуального характеру, пов’язані із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло дитини, що не досягла 14-річного віку, з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета. При цьому не матиме значення, чи надавала дитина свою добровільну згоду на такі дії (ч. 4 ст. 152 КК). Покарання у виді примусової хімічної кастрації полягатиме у примусовому введенні засудженому антиандрогенних  препаратів,  які складаються з хімічних речовин, що мають на меті зменшити лібідо та сексуальну активність. Тож що з цією ідеєю не так?

Педофіл і злочинець

Відповідно до Міжнародної класифікації хвороб Всесвітньої організації охорони здоров’я, що використовується в країнах-членах ВООЗ, педофілія відноситься до класу психічних розладів і розладів поведінки.

Дане сексуальне порушення сьогодні погано піддається лікуванню. Певних результатів вдається домогтися при застосуванні поведінкової терапії, психотерапії, психоаналізу. Що стосується медикаментозного лікування, як додаткового методу, то воно спрямоване не на зміну сексуальних уподобань пацієнта, а на зменшення його сексуального потягу в цілому.

Потрібно враховувати, що термін «педофілія» не тотожний злочину – сексуальному насильству над дітьми. Тому Кримінальний кодекс і не використовує цей термін. Склад злочину, відповідальність за який встановлена ч. 4 ст. 152 КК, визначається особливим об’єктом – «особа, яка не досягла чотирнадцяти років». Але суб’єкт злочину є загальним. З одного боку, не всі хворі педофілією проявляють своє сексуальне відхилення і скоюють злочинні дії проти дітей. З іншого – не кожен злочинець, засуджений за насильство над дитиною, є педофілом в медичному значенні.

Тому хімічна кастрація доречна і допустима лише як крайній метод лікування педофілії, коли хвора людина переступає закон. А от кастрація психічно здорової людини як міра покарання за вчинений злочин (що фактично передбачено українським законом) недопустима.

І наявність відповідних відхилень має обов’язково підтвердити експертиза.

Для розуміння цього нюансу можна навести рішення Європейського суду з прав людини від 09.07.2019 у справі «Тім Хенрік Брун Хансен проти Данії» (заява № 51072/15), яка стосувалася вирішення питання про можливість зміни міри покарання особі, засудженій за позбавлення волі, зокрема, спробу зґвалтування за особливо обтяжуючих обставин і залишення напризволяще 10-річної дівчини.

Для звільнення засудженого адміністрація в’язниці наполягала на хімічній кастрації, але Хансен відмовлявся від цього на підставі стану здоров’я. То ж суд через ризик скоєння подібних злочинів подовжив йому ув’язнення. Але таке рішення було прийняте без заслуховування незалежного медичного експерта, що згодом було оцінене у Європейському суді з прав людини як порушення права на свободу та безпеку, гарантоване ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Покарання не може бути катуванням чи приниженням

І Конституція України (ст. 28), і Конвенція (ст. 3) забороняють піддавати людину катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Примусова кастрація людини без сумніву включає в себе як фізичні, так і психологічні страждання.

У зв’язку із цим буде доречно навести справу «V.C. проти Словаччини», що стосувалась скарги, поданої до Європейського суду з прав людини особою циганського походження через її стерилізацією в публічній лікарні за відсутності повної інформованої згоди. Суд вирішив, що в результаті стерилізації і того, яким чином було отримано згоду на неї, заявниця цілком ймовірно зазнала страх, тривогу і почуття неповноцінності. Вона постраждала як фізично, так і психологічно.

Крім іншого, чоловіки, піддані хімічній кастрації, так чи інакше матимуть побічні ефекти: остеопороз, гіперглікемію, депресію з подальшим розвитком агресивності, ожиріння, підвищений ризик тромбозів, схильність до розвитку ішемічної хвороби серця, гінекомастію.

Але ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що ув’язнені продовжують користуватися всіма основними правами і свободами, гарантованими Конвенцією, за винятком права на свободу. До ув’язнених не може бути застосоване жорстоке поводження, вони продовжують користуватися правом на повагу до приватного і сімейного життя. Обставини позбавлення волі, зокрема міркування безпеки та запобігання злочинам і заворушенням, можуть виправдовувати обмеження цих та інших прав; тим не менш, будь-яке обмеження повинно бути виправданим у кожному окремому випадку (див. напр. рішення у справі «Алтай проти Туреччини»).

***

З урахуванням наведеного, можна зробити такі висновки. Парламент прийняв закон, який зобов’язує примусово каструвати всіх, хто був засуджений за ч. 4 ст. 152 КК, в тому числі здорових людей. Процедури примусової кастрації здорових людей немає ні в одній країні світу. Адже в такому форматі хімічна кастрація стає покаранням, а не лікуванням, що суперечить всім нормам і практикам міжнародного права. А це, в свою чергу, означає, що в разі підписання закону Президентом нас чекають звернення до Європейського суду з прав людини і неминуче скасування цієї норми.