21 Вересня 2018 року

Захист виправдувального вироку у ВС: типові аргументи прокуратури у касації назвав Михайло Гончаров

Для обвинуваченого найбільш бажаним результатом кримінального провадження є постановлення судом виправдувального вироку. Але навіть підтвердження вердикту апеляцією та набрання ним законної сили ще не гарантує людині успішне вирішення його проблеми.

«У майже всіх випадках виправдувальний вирок буде оскаржений у касації, адже програш сторони обвинувачення у суді тягне вельми негативні наслідки для прокурора», – пояснює старший партнер АБ «Дроздова та партнери» Михайло Гончаров, який має досвід відстоювання виправдувальних вироків у Верховному Суді.

Як приклад, що пояснює причини цього явища, експерт наводить ст. 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України: винесення виправдувального вироку тягне за собою дисциплінарну відповідальність прокурорів і слідчих, якщо ними в процесі слідства були допущені недбалість або несумлінність. «Через такий підхід прокурор буде усіма можливими і неможливими засобами домагатися скасування судового рішення», – розповідає він.

М.Гончаров навів кілька типових аргументів, якими у касаційній скарзі сторона обвинувачення намагається компенсувати недоліки неправильно організованої роботи з розслідування злочину.

Так, традиційним і основним аргументом прокурорів залишається звинувачення нижчих судів у тому, що вони необ’єктивно та поверхово дослідили докази або дослідили докази лише сторони захисту.

Така позиція є невірною докорінно, адже судом спочатку досліджуються ті докази, які зібрали слідчий і прокурор, а вже після цього – докази сторони захисту. У будь-якому вироку суд  описує усі наявні докази, вказуючи, чому деякі він уважає достовірними, а інші – ні.

«Не варто забувати і про те, що оцінка доказів судом багато в чому залежить від активності позиції сторін. Зокрема і в цьому реалізується один з ключових принципів кримінального процесу – змагальність, – звертає увагу М.Гончаров – То ж захиснику, аби спростувати подібні закиди, іноді достатньо проаналізувати та показати суду поведінку протилежної сторони під час розгляду справи. Буває так, що під час судових засідань сторона обвинувачення не заявила жодного клопотання про проведення якихось додаткових процесуальних дій, а лише затягувала час, звертаючись з проханнями до суду про перенесення засідання або про надання часу на підготовку… У такому випадку закид про те, що суддя «дослухався лише до сторони захисту» виглядатиме не переконливо».

На думку адвоката також не слід дивуватися, якщо у касаційній скарзі прокурора ви побачите перекручування фактів або навіть відверту брехню: від оцінки окремих доказів до тлумачення норм процесуального закону.

«У моїй практиці нещодавно був випадок, коли прокурор безсоромно «змінив» на протилежний висновок експертизи, стверджуючи у скарзі, що відбитки пальців на речовому доказі належали обвинуваченому, хоча експерт дав діаметрально протилежний висновок, – згадав юрист. – Одночасно, як порушення було вказане те, що суд апеляційної інстанції мав викликати експерта, хоча відповідна норма КПК чітко зазначає про те, що виклик експерта є правом, а не обов’язком суду».

«У цій самій справі прокуратура назвала домислами сторони захисту нашу позицію щодо того, що кров потерпілого могла потрапити на ніж (що був вилучений у обвинуваченого), який знаходився у складеному стані. Але така позиція була заснована на висновку експерта, який, по перше,  припустив можливість цього, а по-друге, лезо цього ножа було коротшим, ніж глибина рани на тілі потерпілого», – розповів М.Гончаров.

Акцентуючи увагу суду на подібних «хитрощах» та маніпуляціях прокуратури з інформацією, можна наочно показати, що сторона обвинувачення не має справжніх аргументів і намагається лише переоцінити обставини, що мають правове значення.