27 Червня 2018 року

Про правові проблеми повернення політв’язнів в Україні розповіла Олена Дроздова

Україна докладає всіх можливих зусиль для повернення своїх громадян, засуджених у інших країнах, додому. Але на практиці цих зусиль виявляється мало, адже останнім часом питання повернення українських в’язнів із-за кордону, в більшості випадків, має політичне підґрунтя.

Чому Україні не вдається повернути своїх громадян, засуджених у РФ, – інформаційне агентство УНІАН розбиралося разом з директором АБ «Дроздова і партнери» Оленою Дроздовою.

Експерт, зокрема звернула увагу, що в даний час єдиного документа, який містив хоча б приблизний перелік і опис механізмів повернення ув’язнених, не існує. Тому найбільш ефективним способом залишається ведення переговорів на рівні омбудсменів і урядів відповідних країн.

«Такий механізм мав місце, наприклад, під час першого повернення в’язнів українців з окупованого Криму в Україну. Оскільки український омбудсмен з вагомих підстав відмовилася провести процедуру відповідно до Конвенції про передачу засуджених осіб між державами (Росія в документах наполягала, що Крим – це територія Росії, – УНІАН), вона разом з омбудсменом РФ протягом року в ході переговорів між офісами уповноважених з прав людини і з іншими органами державної влади шукали інші способи. Зокрема, вирішувалося питання нав’язаного засудженим українцям російського громадянства, мав місце обмін офіційними документами, в тому числі про підтвердження готовності українських установ виконання покарання прийняти зазначених осіб для продовження відбування покарання. Такий механізм отримав назву ad hoc, оскільки виходив за межі будь-яких конвенцій і правил», – розповіла О.Дроздова.

Також, за її словами, має місце такий механізм як видання уповноваженими міжнародними органами резолюцій, які, хоч і носять переважно рекомендаційний характер, втім привертають увагу світової спільноти.

Наприклад, Резолюція Європейського Парламенту щодо українських в’язнів в Росії і ситуації в Криму, в якій було визнано порушенням прав людини відселення українських в’язнів у віддалені куточки РФ для продовження відбування покарання (оскільки це порушує їх права на безперешкодну комунікацію з родичами і правозахисниками).

Окремо варто відзначити, що міжнародна практика повернення в’язнів дозволяє виробити ряд закономірностей з приводу того, як стаття, по якій засуджена людина, впливає на складність процедури його повернення на батьківщину.

За словами експерта, хоча це ніде і не регламентується, в принципі, під Конвенцію підпадають всі ув’язнені, незалежно від того, вчинили вони вбивство або зважилися на дрібну крадіжку. Однак на ділі ситуація інша – чим важче стаття, за якою людина засуджена, тим менше шансів на те, що її можуть віддати.

Крім того, слід розрізняти поняття «політичний в’язень» і засуджений «за політичними мотивами». Перший – той, хто був засуджений за політичну, правозахисну або іншу подібну діяльність або виключно на підставі расової, етнічної або національної дискримінації. Очевидно, що стосовно таких ув’язнених застосовуються більш суворі міри покарання і нагляду, а процедура їх повернення значно ускладнюється наявністю сильного політичного підтексту. Людина ж, засуджена за політичними мотивами, набуває такий статус через те, що використовується відповідною державою для пропаганди або легалізації подальшого переслідування представників цієї ж держави, що часто має місце в умовах міждержавного конфлікту. Таке засудження використовують як засіб тиску на державу, а, отже, процедура повернення буде затягуватися до тих пір, поки не буде знайдений компроміс між сторонами.