4 Жовтня 2018 року

Реєстр педофілів та хімічна кастрація: наслідки впровадження проаналізувала Олена Дроздова

Нещодавнє зґвалтування дитини на Одещині неабияк сколихнуло громадськість та повернуло інтерес до ідей, закладених у проект закону №6607 щодо впровадження реєстру педофілів, добровільної кастрації та посилення кримінального покарання для педофілів.

Чи варто збільшувати покарання, створювати реєстр та дозволяти медичне втручання, – директор АБ «Дроздова та партнери» Олена Дроздова розповіла виданню Opinion, яке досліджувало законодавчу ініціативу групи нардепів.

На думку експерта, законопроект “Про внесення змін до деяких законів України щодо впровадження Єдиного  реєстру осіб засуджених за злочини проти статевої свободи та недоторканності малолітньої чи малолітнього та посилення відповідальності за злочини, вчинені проти статевої свободи та недоторканності малолітньої чи малолітнього” має благородну мету – скоротити кількість випадків сексуального насилля над дитиною. Але якщо більш прискіпливо придивитися до нього, то можна наштовхнутися на чимало підводних каменів.

Так, визначення нового розміру покарання за згвалтування неповнолітні та малолітніх залежно від віку потерпілого та наслідків пропонується встановити від 10 до 20 років. Не зрозуміло, чим навіяні такі зміни, адже за кордоном, куди так часто люблять поглядати наші законотворці, строк за аналогічні злочини як правило не перевищує 15 років. Лише в деяких державах, які здебільшого належать до країн третього світу, за згвалтування (навіть не важливо кого) можна потрапити в тюрму на 20, 30 років, а то й довічно. Ну а можна й бути засудженим до смертної кари, що також свідчить про рівень правового розвитку таких держав.

Триваліше перебування винного у в’язниці навряд зможе виправити його деформовану свідомість, скоріше лише надовше продовжить термін ізоляції від суспільства та збільшить статті видатків із держбюджету на його утримання, – переконана О.Дроздова. Депутати повернули голову не в той бік – нам потрібно копіювати не розмір санкції, а систему консультаційних, реабілітаційних та психологічних центрів допомоги і моніторингу, які допоможуть вирішити проблему ще до проявів сексуального насилля.

Що стосується запровадження реєстру осіб, засуджених за чч. 3, 4, або 5 ст. 152 Кримінального кодексу (реєстр педофілів), то тут необхідно враховувати, що якесь із рішень суду може виявитися помилковим чи фіктивним, може скасовуватися. Але після внесення імені до подібного реєстру клеймо «педофіл» переслідуватиме невинну особу постійно, як мінімум, серед кола користувачів цієї бази даних. Ряд питань виникає й щодо відповідальності за поширення інформації з імовірного реєстру та прозорості процедури внесення даних – чи справді вона відображатиме реальний стан речей.

Тут неможливо не погодитися з думкою директора Харківської правозахисної групи Євгена Захарова, який, відстоюючи позицію абсолютної марності Реєстру, зауважив, що, обвинувальний вирок суду з урахуванням усієї корумпованості та недосконалості судової системи України не може бути підставою для внесення інформації про особу до такої бази.

Також потрібно одразу ж розглядати питання про те, як і хто відповідатиме за поширення інформації з Реєстру та використання її для цілей, не передбачених законом, і як узгодити його функціонування з положеннями закону України «Про захист персональних даних». Існує обгрунтований ризик того, що, обламавши палку з одного кінця, вона вистрілить із іншого – посипляться численні позови від засуджених, які стали жертвами знущань та принижень. По-друге, закрадаються сумніви, чи справді внесення таких відомостей стане на заваді при тому ж працевлаштуванні особи чи вирішенні питання щодо її виїзду за кордон,  оскільки можливість «домовитися» з посадовцем нікуди не зникає, і питання тут уже не в Реєстрах, а в добросовісності і чесності тих, хто приймає остаточне рішення. Також цікаво, наскільки прозорою має бути та буде процедура внесення даних до Реєстру – чи справді вона відображатиме реальний стан речей, і там будуть лише імена всіх гвалтівників, незалежно від їхньої посади, соціального та матеріального становища.

Добровільним медичним лікуванням називається кастрація, яку пропонують застосовувати до осіб, хворих на педофілію, замість відбування частини строку засудження. Лікування матиме місце лише за наявності добровільної згоди засудженого – тобто особа й сама визнає себе хворою, бажає вилікуватися за допомогою певних медичних процедур і свідомо дозволяє лікарям це зробити. І знову ж таки, промах, звертає увагу експерт. Одразу за нормою про добровільне медичне лікування іде норма, яка передбачає покарання у вигляді арешту за ухилення від цих добровільних!!! процедур. При цьому арешт призначається максимум на 2 роки. Здається, це непогана лазівка, щоб скоротити загальний термін відбування покарання, і передбачений строк у 20 років реально зменшити до 12.

То ж навіть короткий аналіз проекту приводить до єдиного висновку: документ потребує ґрунтовного доопрацювання із залученням експертів по боротьбі з корупцією, правозахисників, соціологів, спеціалістів у сфері інформаційних технологій та фахівців роботи із засудженими. Закон, особливо якщо він стосується обмеження прав і свобод людини, не може базуватися на амбітних поривах та плагіаті західних законотворчих традицій. Будь-яке нововведення потрібно ретельно розглянути з усіх аспектів та пристосувати саме до українських реалій, потреб і менталітету суспільства.